«Евакуація –– це можливість повернути віру в те, що все буде добре », –– парамедикиня БФ «Янголи Спасіння» Тетяна Фіял

Як відбувається медична евакуація, з якими страхами стикаються люди, чому вони зволікають із рішенням виїхати та як підтримка і турбота можуть повернути їм надію на майбутнє.

Мене звати Тетяна Фіял, я парамедикиня Благодійного фонду «Янголи Спасіння». Щодня я супроводжую евакуацію маломобільних груп населення із прифронтових територій. Про мій досвід вимушеного виїзду, повернення до України та рішенням допомагати іншим у найважчі моменти їхнього життя читайте у блозі.

Я народилася у місті Велика Снитівка, Київської області. В 2010 році переїхала до селища Володарка, Київської області. Там ми з сином жили до 2022 року. Коли почалася повномасштабна війна було прийнято рішення евакуюватися, на цьому наполягала моя сестра. Спершу ми виїхали до Тернопільської області, де місцева влада розмістила нас у досить комфортних умовах. Згодом вирішили їхати до Польщі. Там нам допомагали волонтери, знайшли квартиру, де ми і розмістилися.

Я можу сказати, що пройшла той же шлях, що й проходять люди, яким зараз ми допомагаємо евакуюватися у більш безпечні місця. Протягом усього шляху нам постійно надавали допомогу. До війни я 10 років працювала фельдшером екстреної та невідкладної допомоги, тому коли ми евакуювались було незвично самій приймати допомогу, бо завжди я її надавала.

У 2023 році ми вирішили повернутися до України і я зрозуміла, що можу зробити свій внесок у допомогу людям, як волонтерка–парамедикиня.

До Благодійного фонду «Янголи Спасіння» приєдналася рік тому. Як парамедикиня, я супроводжую маломобільні групи населення під час евакуації з міст та селищ, які знаходяться недалеко від лінії фронту у Дніпропетровській та Донецькій областях.

Евакуація для людей є повністю безкоштовною, завдяки співпраці з LIBERECO – Partnership for Human Rights. Мешканці, які хочуть евакуюватися, телефонують на гарячу лінію Благодійного фонду та залишають заявку. Після чого з ними звʼязуються для узгодження та додаткової інформації, яка може знадобитися під час дороги.

Наші карети швидкої допомоги обладнані з урахуванням потреб маломобільних груп населення. Перед виїздом ми завжди дізнаємося всі нюанси та медичні дані. Якщо виникає потреба допомогти спуститися з верхнього поверху або дійти до машини, завжди знаходимо рішення.

У кареті швидкої допомоги є ноші, які допомагають розміститися комфортно в будь-якому положенні –– сидячи чи лежачи. Для того, щоб їх поставити в машину, використовується підйомний механізм. У автомобілі є додатковий пасок, який забезпечує фіксацію під час складних ділянок дороги або при екстреному гальмуванні.

Під час евакуації я надаю повний супровід. Допомагаю вийти та розміститися у машині, винести речі та завантажити їх. У дорозі слідкую за фізичним станом. Наприклад, якщо людина хворіє на цукровий діабет, то контролюю рівень глюкози у крові. Якщо захитує, то в нас є спеціальні ліки і ми можемо зупинитися подихати свіжим повітрям. Уважно слідкую за самопочуттям, щоб допомогти при першій потребі.

Я дбаю не лише про фізичний стан, а й про емоційний комфорт. Для мене важливо, щоб людина почувалася зручно, не було хвилювання та страху казати про свої потреби. Уважно слухаю, заспокоюю та намагаюся розділити всі тривоги разом. Допомагаю не втрачати надію, що це не кінець, а етап, який ми долаємо разом.

Кінцева точка евакуації завжди різна. Ми відвозимо людину туди, куди їй потрібно – до рідних та близьких або це можуть бути місця тимчасового проживання, облаштовані з дотриманням вимог безбарʼєрності. Іноді перенаправляємо до іншої машини швидкої допомоги, щоб людина могла продовжити свій шлях.

Кожна людина зі своєю історією є особливою та унікальною. Найбільше запамʼяталася історія чоловіка, що сталася навесні 2025 року. Він жив у Костянтинівці, що на Донеччині, та є досить близькою до лінії фронту.

Безпекова ситуація там стрімко погіршувалася, тому чоловік довгий час шукав можливість виїхати. Тож, коли ми за ним приїхали, він радів, що зміг виїхати і їде окремо, з комфортом та супроводом. Найцікавіше те, що його фізичний стан покращувався з кожним проїханим кілометром, бо він перестав нервувати та зрозумів, що далі все буде добре.

Через невпевненість у майбутньому маломобільні групи населення часто вагаються та зволікають з евакуацією. Саме тому ми почали проводити в громадах Дніпропетровської області, які наближені до лінії фронту, оповіщення про евакуацію. Зараз найважливіше — забезпечувати своєчасну підтримку для того, щоб показати людям, що вони не залишаться сам на сам із проблемою.

Для мене честь працювати парамедикинею. Я рада, що можу допомагати людям та давати надію на краще, щоб в них була можливість жити далі та повертати віру в те, що все буде добре.