Тетяна Григорівна з міста Часів Яр у Донецькій області. Колись воно жило своїм життям, та тепер жінка каже: «Цього міста давно вже немає, воно зруйноване…». Вона згадує його зі сльозами на очах: «Хоч того міста вже немає, але це моя рідна земля, там поховані мої батьки. Я мрію повернутися додому».
Попри важкі втрати та відчуття відірваності, підтримка, яку надають мобільні бригади психологів, стала для неї важливим джерелом сил. «Ми дуже вдячні, що про нас не забувають, що з нами спілкуються. Бо коли людина залишається сам на сам зі своїми думками й проблемами – це найважче. Спілкування допомагає відійти від гнітючих думок, відчути, що ти не покинутий», – ділиться вона.