У житті кожної людини настає момент, коли особливо потрібна підтримка: щоб хтось був поруч, вислухав і допоміг розібратися у важливих питаннях. Найгостріше це відчувають люди, які пережили евакуацію, адже в одну мить вони змушені залишити все своє життя вдома й шукати безпеки в нових містах.
Перший пункт, куди прибувають евакуйовані, — транзитні центри. Це місця, де люди можуть визначитися з подальшими кроками: рухатися далі чи залишатися на певний час.
Найчастіше тут панує відчуття розгубленості. Після виснажливої дороги, зі спогадами, вміщеними в одну валізу, та повною невизначеністю щодо майбутнього людей зустрічають соціальні працівники. Саме вони стають надійною опорою в перші, найскладніші дні.
Пані Людмила разом зі своєю 84-річною матір’ю Галиною та собакою евакуювалися з Донеччини. Наразі родина перебуває у транзитному центрі в Лозовій.
Перший пункт, куди прибувають евакуйовані, — транзитні центри. Це місця, де люди можуть визначитися з подальшими кроками: рухатися далі чи залишатися на певний час.
Найчастіше тут панує відчуття розгубленості. Після виснажливої дороги, зі спогадами, вміщеними в одну валізу, та повною невизначеністю щодо майбутнього людей зустрічають соціальні працівники. Саме вони стають надійною опорою в перші, найскладніші дні.
Пані Людмила разом зі своєю 84-річною матір’ю Галиною та собакою евакуювалися з Донеччини. Наразі родина перебуває у транзитному центрі в Лозовій.
Людмила ділиться власною історією: «Від постійних вибухів у нас удома аж стіни дрожали. А одного дня дім сильно пошкодило — тоді ми й зрозуміли, що більше залишатися не можемо».
На жаль, через стрімке погіршення безпекової ситуації дедалі більше людей потребують допомоги з евакуацією та подальшим розміщенням. Між цими двома етапами — евакуацією й новим місцем життя — часто лежить прірва, подолати яку, самотужки, надзвичайно складно.
«Коли ми приїхали сюди, нас дуже вразив прийом. До нас вийшла дівчина з усмішкою та добротою — зустріла, провела на реєстрацію і допомогла нам швидше адаптуватися. Нас тепло зустріли, нагодували, їжа дуже смачна, напоїли й допомогли облаштувати спальне місце», - продовжує жінка.
Перший контакт соціальних працівників з людьми відбувається одразу після евакуації. Фахівці допомагають із речами, запитують про першочергові потреби, забезпечують їжею та водою. Після того як люди хоча б трохи приходять до тями, розпочинається найважливіше — формування подальшого плану дій.
Деякі з евакуйованих вирушають далі самостійно. Водночас багато людей залишаються, очікуючи допомоги з розселенням. У період підбору постійного місця проживання вони перебувають у транзитному центрі, де особливо потребують підтримки з облаштування місця для відпочинку та сну.
Окрім цього, соціальні працівники скеровують людей до інших фондів і організацій, аби вони могли отримати комплексну допомогу: з розселенням, відновленням документів, психологічною підтримкою, одягом, засобами гігієни та іншими необхідними речами.
«Моя мама через стан здоров’я прикута до ліжка й майже нічого не може робити самостійно. Соціальні працівниці допомогли нам облаштуватися тут. Весь персонал дуже уважний і чуйний. Вони допомагають доглядати а бабусею: підтримувати гігієну, приносять їжу, допомагають підняти її й вкласти зручніше», –– додає пані Людмила.
Робота соціальних працівників часто залишається непомітною, але її значення важко переоцінити. Вони не лише допомагають із побутовими питаннями, а й стають тією опорою, без якої люди залишаються в момент вимушеного прощання зі своїми домівками.
На жаль, через стрімке погіршення безпекової ситуації дедалі більше людей потребують допомоги з евакуацією та подальшим розміщенням. Між цими двома етапами — евакуацією й новим місцем життя — часто лежить прірва, подолати яку, самотужки, надзвичайно складно.
«Коли ми приїхали сюди, нас дуже вразив прийом. До нас вийшла дівчина з усмішкою та добротою — зустріла, провела на реєстрацію і допомогла нам швидше адаптуватися. Нас тепло зустріли, нагодували, їжа дуже смачна, напоїли й допомогли облаштувати спальне місце», - продовжує жінка.
Перший контакт соціальних працівників з людьми відбувається одразу після евакуації. Фахівці допомагають із речами, запитують про першочергові потреби, забезпечують їжею та водою. Після того як люди хоча б трохи приходять до тями, розпочинається найважливіше — формування подальшого плану дій.
Деякі з евакуйованих вирушають далі самостійно. Водночас багато людей залишаються, очікуючи допомоги з розселенням. У період підбору постійного місця проживання вони перебувають у транзитному центрі, де особливо потребують підтримки з облаштування місця для відпочинку та сну.
Окрім цього, соціальні працівники скеровують людей до інших фондів і організацій, аби вони могли отримати комплексну допомогу: з розселенням, відновленням документів, психологічною підтримкою, одягом, засобами гігієни та іншими необхідними речами.
«Моя мама через стан здоров’я прикута до ліжка й майже нічого не може робити самостійно. Соціальні працівниці допомогли нам облаштуватися тут. Весь персонал дуже уважний і чуйний. Вони допомагають доглядати а бабусею: підтримувати гігієну, приносять їжу, допомагають підняти її й вкласти зручніше», –– додає пані Людмила.
Робота соціальних працівників часто залишається непомітною, але її значення важко переоцінити. Вони не лише допомагають із побутовими питаннями, а й стають тією опорою, без якої люди залишаються в момент вимушеного прощання зі своїми домівками.
Крім цього, наші фахівці постійно взаємодіють з іншими організаціями — як благодійними, так і державними. За потреби вони скеровують підопічних до профільних установ, допомагають із візитами до медичних закладів і супроводжують у складних питаннях.
Ще одна важлива складова цієї роботи — мобільність. Команди оперативно переміщуються між транзитними центрами та пунктами прийому евакуйованих у періоди пікового навантаження. Це дозволяє надавати допомогу більшій кількості людей саме тоді, коли вона найбільше потрібна.
«Людська чуйність — це те, що нам дуже допомогло швидше адаптуватися. Коли відчуваєш підтримку, стає трохи легше», –– каже Людмила.
Ще одна важлива складова цієї роботи — мобільність. Команди оперативно переміщуються між транзитними центрами та пунктами прийому евакуйованих у періоди пікового навантаження. Це дозволяє надавати допомогу більшій кількості людей саме тоді, коли вона найбільше потрібна.
«Людська чуйність — це те, що нам дуже допомогло швидше адаптуватися. Коли відчуваєш підтримку, стає трохи легше», –– каже Людмила.
Ця робота — не що інше, як поклик душі. Попри весь біль, із яким щодня стикаються люди, що обрали цю професію, вони продовжують залишатися сильними та підтримувати тих, кому сьогодні найважче.
Проєкт «Соціальний захист та мобільна медична підтримка у прифронтових регіонах на Сході України» реалізує Благодійний фонд «Янголи Спасіння» спільно з міжнародною гуманітарною організацією CARE.Ukraine за підтримки NACHBAR IN NOT.
Проєкт «Соціальний захист та мобільна медична підтримка у прифронтових регіонах на Сході України» реалізує Благодійний фонд «Янголи Спасіння» спільно з міжнародною гуманітарною організацією CARE.Ukraine за підтримки NACHBAR IN NOT.
